Посічем спочатку комунарів»…
Їхні душі дивилися вовком
і світилась в очах кочегарка.
а за ними Козятин, Бердичів.
Понесли на Київ рушниці
і легковірні душі мужичі.
А із Криму, повз шахти Донбасу
другим боком підходив Денікін.
Ой, повісять Вкраїну на бантині
Запанує кокарда і шлик.
І збиралися грюкнуть дверима,
Щоб од того останнього грюку
У Парижу і Лондоні гримнуло
й панські голови спілими фруктами.
гнівно кинуло димом од фабрик,
засміявся повстаннями степ,
одягнувся в калинові фарби.
Засміялось моторошне: смерть!
Вітер взявся служить вістового:
— Годі серце плекати німе!
Розлетілись на конях загони.
У штанах, завширшки, як Лиман,
з оселедцем, шаблюкою й люлькою
до Денікіна мовив отаман:
— Видко, брате, обом нам каюк.
Гайдамакам сказав тоді Волох:
