Шнурів, моргів за сотню, ще й з гаком,
доки місяць на небі повісивсь.
Ні до його тобі посторонок,
ні до його ні віжок, ні шлейки,
та ні шаньки тобі, ні оброку —
лиш свистить та свистить соловейком.
А плуги за ним мовчки й покірно
Розгортають стальними носами,
мов за льохою чорного мирно
молоді і стрункі поросята.
А в далі бовваніє волами,
тягнуть шкапи захакані борони.
Свою долю замурзану лають,
Куркулі позіхаючи орють.
загуділи і дули, і дули,
і дзвеніли й співали яруги
і ревіли корови: кому–уна.
Танцювали долинами фуґи,
в димарі куркулячії сумно
загортали крижаною муфтою
і ревіли у комін: кому–уна…
і водили пальчатами діти
і виводили літери мудрі:
— із півночи іде на Поділля
вся закутана в брондзу комуна.
І виводила голосно молодь
на вечірніх співучих лікпунктах:
— Проти золота — молотом, молотом
Розгортає дорогу комуна.
