Сторінка:Дніпровські лоцмани. 1929.pdf/9

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено

ВОЛОДИМИР БІЛИЙ.

СТИСЛИЙ ОГЛЯД ГОЛОВНІШОЇ ЛІТЕРАТУРИ ПРО ДНІПРОВСЬКИХ ЛОЦМАНІВ.

Дніпровське лоцманство як окрема соціяльно-професійна організація і як побутове явище відходить, а значною мірою то вже й відійшло в непам'ять, всебічно невивчене й недосліджене. Вся література про лоцманів складається з двох-трьох десятків статтів, якщо зарахувати сюди навіть і суто-белетристичні праці. Широкого монографічного дослідження свого часу зроблено не було, хоч і саме явище цілком на те заслуговувало, і більше менше видатні етнографи-збирачі на цій території працювали. За трицятих років чималий, в усякім разі достатній для спостереження, час жив над порогами юнак ще Ізмаїл Срезневський; тут він компонував свою „Запорожскую Старину“, але що-до тубільців, то Срезневський обмежився тільки коротенькими завваженнями ліричного характеру в листах до своїх родичів[1]. Значно пізніше по ньому ані Залюбовський, ані Манжура, ані Я. П. Новицький, — себ-то ті етнографи, що тут жили й працювали, — теж не взялися за цю справу і в дослідах своїх цілком обминули лоцманів. Все, що до останнього часу про лоцманів писано, належить здебільшого авторам не місцевим.

Якщо не вважати на відоме місце в „Устномъ повѣствованіи“ Микити Коржа, де він розповідає про те, як лоцмани переправили царицині галери через пороги, про милості лоцманській старшині й т. и.[2] та кількох поточних рядків Скальковського в „Истории Новой Сѣчи“[3], то перші, що правда — дуже стислі — відомості про лоцманів ми натрапляємо в офіційному документі, наказі „Главноуправляющаго Путями Сообщеній и Публичными Зданіями“ № 186 з р. 1846[4].

  1. „Кіевская Старина“, 1901, VI, VIII, 210–241.
  2. Гавріилъ, Устное повѣствованіе запорожца Никиты Леонтіевича Коржа. Одесса 1842. с.с. 74–75. Частково це „повѣствованіе“ опубліковано було в „Журналѣ Министерства Нар. Просвѣщенія“, р. 1838, VI та 1839, II.
  3. А. Скальковскій, Исторія Новой Сѣчи, О., 1846², I, с. 292–393.
  4. Записки Одесскаго Обществи Исторіи и Древностей, 1852, т. III, с.с. 581–586, „Днѣпровскіе пороги“. В примітці до цієї статті на ст. 581 сказано, що це — наказ „Главноуправляющаго Путями Сообщеній и Публичными Зданіями“ Клейнмихеля р. 1816-го. Остання дата видрукувана принаймні в деяких примірниках книжки дуже невиразно. Її можна прочитати і як „1816“ і як „1846“. В дальшім тексті наказу подаються відомості про р. 1826-ий; отже перше свідчення, що читати дату „1816“ — не можна. Перший завважив цю помилку П. А. Козарь.