МАКС. (обіймає її). Ці квітки, ці білі гвоздики, я лишаю тобі, Віржині. Червоні — ознака революції, білі — ознака кохання республіканця! Доглядай їх, це мій привіт. Вони щоранку казатимуть тобі, як я кохаю тебе.
ВІРЖІНІ (притискає гвоздики до серця). Я не спускатиму з них очей!
МАКС. Прощай же! (обіймає її).
ВІРЖІНІ. Прощай!
ВІДАЛЬ. Діти, час рушати!
МАКС. Час! Прощай, громадянко! Прощай, громадянине!
ВІДАЛЬ. Щасливої дороги, громадянине! Вертайся до нас з перемогою!
МАКС. Без перемоги не вернусь!
ВІРЖІНІ (стискає йому руку). Так!
МАКС. У Вандеї неспокійно.
ВІДАЛЬ. Не журись тим. Монтаньяр Відаль має пильне око й руку загартовану в кузні.
МАКС. Так!.. І громадянка Відаль стоїть поруч з ним!
ВІДАЛЬ (обіймає дочку). Вона не зрадить.
МАКС. Прощавайте! (Стискає руку Відалю). Прощай, Віржіні! (Обіймає Віржіні). Ні, не прощай, а до побачення.
ВІРЖІНІ. До побачення! До побачення! (Обіймає його). Максе!..
МАКС. Прощай! (Виходить).
