перед своїм від'їздом. Він поговорить з його родичами й, напевно, полагодить цю справу.
— Я вам допоможу в цьому, Нумо, — мовив позад нього тоненький голосочок.
Вальмажур мовчки уклонився всім, повернувся на каблуках і спустився вниз широким килимом естради зо своїм інструментом на плечі, високо тримаючи голову і злегка похитуючись, як усі провансальці, аматори ритмів і танків. Внизу дожидалися його товариші, що вітали його й стискували йому руки. Раптом залунали покрики:
— Фарандолу!.. Фарандолу!..
Ці вигуки потужно розлягалися в повітрі, подвоювані луною склепінь та коридорів, звідки, здавалося, напливали тінь і похолодь, що сповняли тепер цирк, де-далі звужуючи сонячну зону. За хвилину цирк був так переповнений, що бар'єри і ґрати мало не ламалися під натиском юрби селян, яскравої мішанки білих наміток, строкатих спідниць, оксамитних бинд, що маяли на мережаних очіпках, блузок із аграмантами та шаржових курток.
Під звуки тамбурина ця юрба вишикувалася в лави, розподілилася на гуртки, побралася за руки й повиставляла ноги. Тріль сопілки раптом зрушила з місця цілий цирк, і під проводом якогось хватського юнака з Барбантани, уславленої своїми танцюристами, поволі рушила фарандола, кружляючи, притоптуючи майже на місці, сповнюючи неясним гуком, шелестом тканин і гучними віддихами величезний отвір виходу, куди вона помалу-малу вливалася. Вальмажур ішов за нею рівною, урочистою ходою, підштовхуючи коліном свій великий тамбурин, і грав де-далі голосніше, в міру того, як скупчення люду на арені, напівпотонулій уже
