Франції всіх типів і відтінків був тут показаний. Південь Гасконський, південь Провансальський, Бордоський, Тулузький, Марсельський. Тут були південці перигурдинці, овернянці, арієжвази, ардешвази, піринейці, з прізвищами на „ас“, на „юс“, на „ак“, гучними, тріскотнявими й дикунськими, як от Єчевері, Термінаріас, Бентабулек, Лябульбен, з найменнями, що наче б вилітали з рушничої люхви, або лунали, мов вибух міни в їхній жорстоко-акцентованій вимові. І як тут дерли горло, хоча б за-для того тільки, щоб замовити собі півшклянки кави, а реготали з таким гуркотом, ніби перекидали воза з камінням; які траплялися тут величезні, надто жорсткі, надто чорні, з синявим полиском бороди, що жахали саму бритву, сягали до брів, до очей, виповзали кучерявими пасмами із широких, чисто конячих носів і вух, а все ж неспроможні були замаскувати молодости й невинности наївно-добродушних облич, захованих під гущавиною цієї рослинности.
Поза лекціями, ретельно одвідуваними, всі ці студенти провадили решту свого життя у Мальмуса, гуртуючись по провінціях і навіть по містечках довколо столів, що з них кожний мав свою історію і мусив заховати в своїх мармурових плитах відгуки різноманітних акцентів, подібно до того, як шкільні пюпітри заховують підписи, вирізьблені ножами школярів.
Женщин було мало в цій орді, не більше як дві-три на поверх. Це були бідні дівчата, що дуже соромилися з'являтися тут в супроводі своїх коханців і просиджували побіч них цілі вечори над кухлем пива, схилившись над сторінками ілюстрованих журналів, мовчазні й вибиті із своєї колії серед цього південного юнацтва, вихованого в призирстві до „баб“. Що до „метрес“, — té! — вони добре знали, де їх брати на
