до небезпечних рук. Пізніше, розбагатівши і ставши хазяїном тої самої фірми, де він прослужив кельнером аж п'ятнадцять років, він удосконалив свою систему торгівлі, почавши її в кредит. З ласки цього необмеженого кредиту всі три конторки кав'ярні наприкінці дня геть чисто спорожнювались, але натомість безкраї колонки занотованих кухлів пива, чашок кави й чарок кон'яку вишиковувалися в його чудних бухгальтерських книгах, де записи робилося славетними тупими перами, так улюбленими в паризьких комерційних колах.
Комбінація цього торгаша була проста: він давав студентами кешенькові гроші, повний пансіон, годував і споював їх у кредит, а декому, як особливий привілей, давав ще й окрему кімнату в своєму будинку. Докіль тривав період навчання, він не вимагав од них ані шеляга, даючи процентам зростати до чималих розмірів. Але це не робилося легкодумно чи навмання. Що-року підчас вакацій Мальмус присвячував два місяці на те, щоб подорожувати по провінції, збираючи відомості про стан здоров'я батьків, про їхню спроможність то-що. Не зважаючи на свою астму, він сходив на севенольські верховини або спускався вниз у лангедокські долини. Можна було побачити його подагричну, таємничу постать по різних найглухіших закутках, де він підозріло озирався довкола з-під обважнілих вій колишнього нічного кельнера: він залишався в містечку два дні, робив візити нотареві й судовому приставу, оглядав через паркан невеличку садибу чи завод клієнтової рідні, й потім зникав без сліда.
Здобуті в Апсі відомості заспокоїли його що до Руместана. Батько його, колишній власник бавовно
