Сторінка:Доля. Пересьпіви Павла Граба (1897).pdf/115

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено



Коли білий сьвіт покинув, —
Що на сльози потурать?
Коли з горя на вік згинув,
То від щастя не вмирать.

 

 
ДРАХМАНС.

 

Гай заворожено, лист не тремтить,
Море, осріблене місяцем, спить, —
В лонї відбили ся зорі…
Тільки до хвилї вітрець шепотить,
Злегка дмухне на просторі.

Дїцтво згадав я щасливе своє,
Спогад у душу спокій менї ллє,
Сон навіває на очи…
Все, що я втратив, все знов віддає
Чар сеї тихої ночи.

 

 
ВЕРГЕЛЯНД.

 

Над ставком у темну воду
Зпід ялини ти дивила ся;
Оддалїк пізнав я вроду…
В небі зірка засьвітила ся;
Все затихло, все мовчить,
Чуть гадюку — як сичить.