Сторінка:Доля. Пересьпіви Павла Граба (1897).pdf/27

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено


Трусились ми: не захищав
Від холоду й кожух.

Дїдусь сивенький зустрівсь,
Весь гнеть ся в три біди.
— По що в таку добу поплївсь,
Питаю я: куди?

— По що? — Відрік дїдусь на те:
Бо в хатї не теплїйш;
От і бреду, чи не дасте
На вязку дров хоч гріш. —


Роззуте, голе та слабе
Тиняєть ся хлопя.
— Що з дому вигнало тебе? —
Звернувсь до його я.

— Недужий батечко вмира,
Нам гинуть припада,
Мене й послали геть з двора
По хлїб, — оповіда.

Під лїхтарем сидить блїдна,
Задубла до кісток,
Якась то женщина сумна,
З двойком малих дїток.

— Невже, спитав я тут її,
Тобі не милий сьвіт?
Пожалуй дїтоньки свої. —
Вона-ж менї в одвіт: