Сторінка:Доля. Пересьпіви Павла Граба (1897).pdf/40

Знищуть основи життя безталанного,
Правдою стануть ся сни!

Задаремні всї благання:
Не дочувши нарікання,
Дальш колеса торохтять…
Що бездушні зрозуміють?
Люди людям кривду дїють,
Люди правди не хотять.
Замісць дїтям дати долю,
На природний шлях звести, —
Запакуєм у неволю,
Бо ми — вороги, кати
Тих створінь малих, безщасних,
Жертв безладдя повсякчасних,
Вікової слїпоти!

 

---

 

АДА НЕГРІ.

---

 

Доля.

В головах моїх стала вона у ночі,
Блискавками сьвітили ся зорі.
Кинжал кровю облитий держала в руцї.
Затремтїла я вся, а вона
Прямо в очи дивилась, сумна,
 І промовила: „Я — твоє горе.