Цю сторінку схвалено
Повія жде, поки дївча заснуло, |
ПОЛЬ ВЕРЛЄН.
Хмура осїнь. Голосїння
Безвідрадне сьвітове
Зворушає знов болїння,
Моє бідне серце рве.
Проминуло життє втїшне…
Ледви дишу, весь поблїд;
Спогадавши про колишне,
Гірко плачу йому в слїд.
Що-ж? До краю треба плутать;
Вітер лютий дме в кістки,
Мов те листя мене крутить
Та швиря на всї боки.