Сторінка:Доля. Пересьпіви Павла Граба (1897).pdf/48

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено


Повія жде, поки дївча заснуло,
А потім… хоч жіночий вид
Згубив давно вже і красу і встид,
Щось потихеньку в руку пхнула,
З останнього небозї подала,
Сама як слїд не з'їла може,
І дальш дорогою пішла…
Невже гріхів ти не простиш їй, Боже?

 

 
ПОЛЬ ВЕРЛЄН.

 

Хмура осїнь. Голосїння
Безвідрадне сьвітове
Зворушає знов болїння,
Моє бідне серце рве.
 Проминуло життє втїшне…
 Ледви дишу, весь поблїд;
 Спогадавши про колишне,
 Гірко плачу йому в слїд.
Що-ж? До краю треба плутать;
Вітер лютий дме в кістки,
Мов те листя мене крутить
Та швиря на всї боки.