Спи-почивай в землї сирій Без горя віки вічні! Нїхто тебе не провожав, Не плакав над труною: Якусь старчиху дїдько взяв… Що-ж? Менше хоч одною! Яке нам дїло, що́ і як Тебе збороло в сьвіт? Шанують злиднї твій кістяк В незмінному лахміттї. Заїла скнарість клята всїх: В ганчірку трупа вбрали, Хреста одломок як на сьміх На вбогий гріб поклали! Але померший не зважа… Збула до всього жаль ти; Нїщо тебе не обража — Нї людська злість, нї жарти!
Коли ти від людий ждеш одмови, Чи шукаєш у них спочуття, —
