Сторінка:Доля. Пересьпіви Павла Граба (1897).pdf/66

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено


 Що над нами стоїть здавна
 Якимсь лютим катом,
 Що нас пхнула на шмат лану, —
 Нудись над тим шматом!
Рушай, друже, борозною,
Доки служить сила,
Доки доля серед поля
Обох не скосила.
 Тягни дужше, хай лягає
 За скибою скиба
 Та напєть ся поту-крови,
 Щоб нам дати хлїба.
Не жури ся, вірний воле,
Не здихай все важше:
Тяжко в плузї вік ходити,
Тай менї не красше.
 Як ти, друже, очий вгору
 Звести не посьмію:
 Одібрали в мене небо
 Та сьвяту надїю,
Одібрали живосилом
Свої-ж брати-дуки;
Земля чорна не зна жалю, —
Що їй наші муки?
 Тільки жде, щоб з ніг звалити,
 Жде скорійш пожерти;
 Сількісь, — може трохи легше
 Буде хоть по смерти.
Нїгде однак правди дїти —
У нас різна вдача: