Сторінка:Доля. Пересьпіви Павла Граба (1897).pdf/67

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено


Ти — тварюка безсловесна,
Я-ж — буцїм мовляча.
 Надїлив мене Бог даром
 Вільного висказу:
 Не завидуй: колиб знав ти
 Ту гірку образу,
Ту насьмішку, те знущаннє…
Самісїнька слава…
Що зроблю я, меч піднявши
В імя свого права,
 Коли ще не вспів махнути,
 А вже є щербина…
 Який вжиток чи пожиток
 Мати-ме людина
З того плугу, що буряну
Не видере в полї,
А зоставить з корінцями
Рости на роздолї?
 Добрі жнива уродять ся
 На такім оранню!…
 Не зазнати кінця-краю
 Журбі-безталанню.
Закипить у грудях часом,
Ремство збурить душу,
Але швидко пал примерхне,
Нишком терпіть мушу.
 Завваж ганьбу, завваж сором:
 Як дар божий мати,
 Найдорожший дар розмови,
 А весь вік мовчати!