В день розцьвітають пишні ружі,
В ночи витьохкують пташки;
Нахилять верби думне чоло,
Розпустять віти молоді,
А вдарить спекою навколо, —
Купають листячко в водї.
Забувши під сопілку лихо,
Вівчар веселої утне,
В обід напитись любо, тихо
Свої ягнята прижене.
Аракс погнав клубками піну,
Сердито став швирять вали,
Весь затрусив ся, вигнув спину,
Мов грім слова його гули:
„Для чого, блазню, зняв ти мову
Таку безглузду та дурну,
Замерлі тїни кличеш знову,
Мене зворушуєш зі сну?
Вдовицї чим себе втїшати?
В нудьзї, сльозах, чи до пуття
Їй убиратись в красні шати
Як за призвільного життя?
Причепурюсь, — що з того буде?
Кого до лона пригорнуть?
Мої враги панують всюди
Мої сини в полонї мруть!
Пройшли ті днї, як краєм вільним
Пишавсь я з радостю відсїль,
До моря плив шляхом повільним,
Не колотив прозорих хвиль.
