Сторінка:Доля. Пересьпіви Павла Граба (1897).pdf/74

Цю сторінку схвалено

Рік за роком минав… Пара любих квіток
На їх раннїй могилї зростає,
А запахне весна: зграя різвих пташок
Раз за разом сьпівать прилїтає.

Повмирали вони, не діждались добра,
Що для всїх людий рівно бажали;
Так живуть їх сьвяті ідеали,
Сьвітла память про них не вмира!

ПЕТЕФІ.

I.

Повертав ся я з чужини,
Гадав всю дорогу,
Як матусю ріднесеньку
Стріну край порогу.
Як до лона припаду їй,
Все на серцї виллю,
Як вона менї любовю
Кинеть ся на шию.
І здавалось з нетерплячки,
Що часи спинились,
Що колеса з моїм возом
Зовсїм не котились.
Ось і хата… З криком неня
Біжить обнимати…
І забув я в ту хвилину
Все, що мав сказати.