Махнув крильми з чуттєм влади,
Махнув байдуже до всього
Він та й сїв на бюст Паллади
Над дверима дому мого,
Сїв поважно — більш нїчого.
От діждав ся собі лиха…
Усьміхнув ся тут я стиха:
Крук у всїй своїй писї!
„Твого чуба вскуб хтось зручно,
А поводиш ся бундючно…
Як же звали тебе всї —
Там, у вічнім пеклї Ночі,
Де не знають дня нїколи,
Де тьма Ночі слїпить очі, —
Як ти звав ся?“ — Крук поволи
Відповів на те: „Нїколи!“
Мов людина — от дивниця —
Відказала менї птиця,
Хоч без глузду, та дарма:
Крук балака — справдї чудно,
Понять віри навіть трудно,
Непостижно для ума.
Гей, не жди собі відради,
Не шукай добра, відколи
В тебе сїв на бюст Паллади
Хижий Крук, віщун недоли,
Крук, що зветь ся скрізь „Нїколи“.
