Сторінка:Доля. Пересьпіви Павла Граба (1897).pdf/88

Щоб тебе від дня ясного
 Заховать могла!
Я не гріб собі, дївчино,
 Я собі не гріб,
Щоб з неволї шлюб нам взяти, —
 Вічний шлюб взяли-б!
Ой, падають з верби сльози,
 Падають дрібні…
Та колиж ти, моє сонце,
 Зазориш менї?

IV.

Сьвітять зорі, сьвітять
З високого неба…
Та не думай, хлопче,
Що сьвітять для тебе!

Отся, з тисяч ясна,
Що всходить від бору,
Мов краєчок сонця,
Се — панова з двору.

Та друга, понижче,
Як злото хороша,
Що над ставом блима, —
Нашого пробоща.

Третя збоку іскри
Розсипа огнисті,
Мов куделю срібну,
То се — орґанистї.