Сторінка:Доля. Пересьпіви Павла Граба (1897).pdf/95

Цю сторінку схвалено

Глянь, як сьвітом нужу важко,
Усьміхнись хоч раз до мене.
В головах стань невидюче,
Моя мріє, зоре рання;
Загой в грудях все болюче
Слівцем нїжним покохання!
Нехай страдник одинокий
Хоч на час забуде муки,
На хвилинку знайде спокій
Від болїння та розлуки.

ВЕНЕВІТІНОВ

Шануй сьпівця за гуки щирі,
Сховай гордячий осуд свій,
Шукай розваги в творчій лирі,
Та не звіряй ся зразу їй!
Не все — пророки та обранцї
З печаттю марінь потайних,
Не все — небес сьвяті посланцї
З огнем глаголів неземних!

ГОЛЕНИЩІВ-КУТУЗІВ.

Спинись, друже, покинь дорікання гнївні
За нїкчемність мою та знемогу!
Міцні стїни тюрми живосилом менї
Заступили до сьвітла дорогу.