Цю сторінку схвалено
Вір: звалю я колись оту силу лиху,
Рознесу мою замкнуту вежу,
А безлячно піду по новому шляху,
У мандрівницьку вдягшись одежу.
З пекла шумних столиць утечу я гай-гай,
Затаївши журбу неслухняну,
Придивлю ся до ран, що шматують наш край,
До старчачої хати загляну.
Крізь дими каганцїв вбачу голод людський,
На обличчях — терпеливости смуги;
При дорозї в шинку вчую стогін рвучкий
Безнадїйної пяної туги.
А вернувшись назад, засьпіваю-утну,
Та не так, як сьпівалось до нинї:
Нї, почувши тодї мою пісню сумну,
Ти поклониш ся їй мов сьвятинї.
ОЛЕКСА ТОВСТИЙ.
Сидить під балдахином
Китаєць Дцу-Кин-Дзин
І каже мандаринам:
„Я всїм вам мандарин!
Велить владика краю
Менї спитати вас:
„Чому серед Китаю
Ладу немає в нас?“
