Сторінка:Доля. Пересьпіви Павла Граба (1897).pdf/96

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено



Вір: звалю я колись оту силу лиху,
Рознесу мою замкнуту вежу,
А безлячно піду по новому шляху,
У мандрівницьку вдягшись одежу.

З пекла шумних столиць утечу я гай-гай,
Затаївши журбу неслухняну,
Придивлюся до ран, що шматують наш край,
До старчачої хати загляну.

Крізь дими каганцїв вбачу голод людський,
На обличчях — терпеливости смуги;
При дорозї в шинку вчую стогін рвучкий
Безнадїйної пяної туги.

А вернувшись назад, засьпіваю-утну,
Та не так, як сьпівалось до нинї:
Нї, почувши тодї мою пісню сумну,
Ти поклониш ся їй мов сьвятинї.

 

 
ОЛЕКСА ТОВСТИЙ.

 

Сидить під балдахином
Китаєць Дцу-Кин-Дзин
І каже мандаринам:
„Я всїм вам мандарин!
 Велить владика краю
 Менї спитати вас:
 „Чому серед Китаю
 Ладу немає в нас?“