Стор. 213, 3: Налетіли чорні крюки, — Шевч. поправив на „гайвороння,“ так само, як і нижче, в рядку 7 — на: гайворони. В рядку З в загр. вид. стрічаємо ще й: крюки з поля.
Стор. 213, 4: вельможних будити, — в Чигир. К. стоїть: Ляшеньків; але вельможних прийнято скрізь, почавши з К. 1860.
Стор. 213, 14 зн.: сидить ворон, — в загр. вид.: крячок.
Ст. 213, 12—11 зн. — в рос. виданнях немає; після цих рядків в Женев. вид. 1890 та Львів. 1893 вставлено:
Була колись козацькая
І слава, і воля;
Слава сяє, а воленьку
Спіткала недоля.
Було колись — панували,
Та більше не будем,
Тії ж слави козацької
По вік не забудем!
Ст. 214, 4 :з вороженьків покепкую, — мало не скрізь по „Кобзарях“ так читається. Шевч. поправив: та я ворогів. Цей варіант трапляється подекуди і в загрянишних виданнях.
Рік написання — 1839. Автографа немає.
12. Думи мої, думи мої.
Вперше видруковано в Кобз. р. 1840 (стр. 5—11), потім в Чигир. К. (5—10). '
От в цьому віршові цензор Бекетов справді з олівцем доладу походив: більшу, центральну частину його, від слів: „За карії оченята“ і кінчаючи „Хто ж сироті завидує, карай того Боже“, він закреслив зовсім. І справді, в Кобзарі р. 1860 нічого цього ми не бачимо, і лишень в Кожанчиківському виданню через 7 літ „Думи мої“ надруковано цілі.
Ст. 11, 14 зн.: з бунчуками — Ш. уживає: з бунчугами… Взагалі у нього помітно змішування к з г, і одного разу у нього замість колега — стоїть (в автографі) голега…
Ст. 11, 2:
Засівала трупом поле,
Поки не ростило.
По всіх виданнях, російських і загряничних, стоїть: остило. Д. Романчук, згадуючи про свої записки, „доповнення до видання
