Сторінка:Досвітний вогник. З приводу століття Гребінчиного нарождення.pdf/1

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
Досвітний вогник.
З приводу століття Гребінчиного нарождення.

…„Не забуваймо про небіжчиків, які свого часу, в добу безпросвітньої темноти, засвічували свій досвітний вогник“ — ці слова, теж тепер небіжчика вже, Івана Бондаренка, мимоволі навернулись на пам'ять, коли мені загадано було пом'янути день столітнього нарождення Євгена Гребінки. І не тільки через те навернулись, що автор-небіжчик сказав їх про Гребінку, — ні: вони дуже добре характеризують постать цього українського письменника, як людини, що саме під час „безпросвітньої темноти“, тремтячою та непевною рукою світила свій маленький, досвітний огонь. Нехай те світло було невеличке, що світив він, нехай воно не пробивало товстезних мурів густого мороку, що навис був над рідним краєм, але досвітної доби, коли темнота ще панує й світа сонця не видко, великого важить і малий каганчик. Він, не видний за дня і непотрібний, коли зійде сонце, хоч на невелику просторінь, розганяє темряву й дає людям змогу робити своє діло. Він допомагає переждати тяжкі хвилини, коли пітьма змагається з світом, і служить за провістника ясного сонця. Коло його інтимного сяйва збірається гурток працьовників, що кінчають підготовчу до дня роботу. Таким досвітним вогником був поміж иншими в нашому письменстві й Гребінка.

Життя його не багате на цікаві риси. Син дрібного панка з великими претензіями, що писався вже Гребіонкиним, народився наш письменник на хуторі в пирятинському повіті, на Полтавщині 21 січня 1812 року. Хоч як одмежовувався від села його батько, штабс-капитан в одставці, проте українська стихія заливала навіть сем'ю обрусілого пана і знов переробила його сина на Гребінку. Ще на студентській лаві починає Євген перекладати Пушкинову „Полтаву“ на українську мову, потім пише свої популярні приказки й вірші, які так