Сторінка:Дівоче сердце. Идилія П. Куліша. 1862.pdf/12

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

бенкетувати; впоівши й випровадивши исправника, чи окружного, сами недоідками й недопивками по началницькій контентуютця, — се вже въ ніхъ діло законне. Не-то въ праздникъ, да и въ будень, зъ селянъ збірають харчове, що ось ніби становий, чи який тамъ нечистий, прибіжить. Той же й не думає про іхъ управу, маючи собі въ волю де істи й пити и руки нагрівати, а вони бали собі въ управі справляють. То нехай би вдова Загірня кинуллась у сей кагалъ зъ роклонами и дарунками, — воно-б нічого. Самъ писарь и записавъ би и свідителівъ познаходивъ би, що именно померъ Игнатівъ старший братъ чумакуючи, и що вінъ суть одинъ, якъ око, синъ у матері. А то вона собі молитця безпечне и на часточку разъ-по-разъ отцю Петрові подає, ще й молебні въ ёго наймає а той — звісно піпъ — собі радіє, що, яка-то спасена душа, ся Катря Загірня! Тимъ часомъ старшина, наговорившись да нарадившись у своій раді лукавій, вибрала день — святу неділю, що вже именно знає — дома Игнатъ вдовиченко. Худоба про сей случай пасетця въ ёго за вишнячкомъ у пастовничку, а самъ вінъ, гарно вмившись и голову змивши щолокомъ, бо мати держала ёго чисто, якъ панську дитину, вберетця гарно до церкви, и пійде обручъ изъ паніматкою слухати святого співу и читання.

Ото жъ, ище й великий дзвінъ не бовкнувъ, а у вдовиному дворі, ти бъ сказавъ, у во всі дзвони дзвонили. Ведуть Игната підъ руки до росправи, гакаючи й регочучи, наче вовка або-що живцемъ доскочили; а мати-жъ то, бѣдна мати, за ними,