широко видно ажъ геть по-за цариною. Вітраки на горбахъ понасторошували крила и ссяють проти сонця, мовъ башти золоті. А що вже хрестъ на дзвіниці новий, що поставивъ своімъ коштомъ Игнатівъ такми панотець, — ажъ сипле промыннямъ. А тутъ саме й до церквиблаговыстувати прийшла година. Отець Петро тихою ступою вийшовъ изъ свого двору, то паламарь, побачивши ёго изъ дзвіниці, и бовкнувъ у великого дзвона. Свято вчинили всі гуртомъ удові бідолашній — на всю жизнь свято!… Якъ була въ новому очіпку, що саме збіралась наміткою голову до церкви обвивати такъ и пішла за синомъ до росправи.
Ховайся жъ теперъ, Оленко, одъ людей, не йди й до церкви, бо всі сусіди взнали, кого ти, молода, покохала! И квітки ти своі розгубила по дорозі, підбіраючи відра. Паробки, йдучи до церкви, квітки твоі сміючись позбірали. Теперъ у тебе на всімъ селі не має вірноі души, щобъ твоє горе зрозуміла. Батько й мати гримлять на тебе, мовъ ти незнать яку велику незвичайность середъ людей учинила. Отта вдова хіба тебе зрозуміє и до серця пригорне, що вирвалась одъ тебе и побігла за синомъ.
Отъ же вони й коло росправи — тиі пьявки людськиі. Отъ вони привели вродливого вдовиченка передъ пана. Не малий же й панъ нагодивсь у село підъ сей часъ, — не дурно ще вчора зъ вечора курей по сідалахъ полохали — готовити ёму вечерю. Самъ окружний, Бреусъ Илья Семеновичъ, се вінъ учора зъ дзвоникомъ набігъ
