насъ такий бувъ, що бравъ самими грішми подарунки. Приіде й поіде, ніхто нічого не бачить и не знає. Розлютувався жъ на Катрю за іі слова дуже, ажъ посинівъ!
— Сказилась баба, што-лі? промовивъ,та ажъ мукнувъ, що всі злякались: Лашадєй!
Де тиі й коні взялися! мабуть, нечистий іхъ позапрягавъ на ту минуту: такъ и вискочили передъ gанокъ, мовъ изъ землі виросли. Тілько дзелень-дзелень-дзелень той дзвоникъ на дузі. Ажъ дві тройки вродилось іхъ разомъ. И якъ вінъ и съ тими кривими ногами такъ хутко у візокъ упхнувся, враги ёго душу знають, того окружного, Бреуса того. Пашолъ! и мовъ чортяки ёго на крила підхопили. Тілько пиломъ занесло вдову бідолашню. Протерла очі, ажъ и сина вже не має — вже обідві підводі коло царини. Бігомъ бігти за ними, крикомъ кричати: Синочку! Игнаточку!.. шкода, вже не почує, и матері крізь ту страшенну куряву не побачить.
Якъ изійшла вечірня зіронька, та, повечерявши, старі люде спать повкладались, сільска молодіжъ почала черезъ широкий ставъ перегукуватись. Соловъі зъ обохъ боківъ ставу по вербахъ висвистували; озвалася вода стома голосами. Зорі наче потонули въ ставу и поузъ берігъ тремтіли, роспливались искорками, та й зновъ у глибину поринали
