яка въ мене старша сестра не добра, яка злюща. Вона міні була прачемъ руку перебила ; а мати іі дуже жалує и одъ панотця обороняє, такъ я випросила въ панотця такий папіръ, щобъ міні дома не жити. Вінъ и лежить, той папіръ, за образомъ. И пішла-бъ таки я зъ дому, та зосталась, що Игнатъ близенько, щобъ зъ Игнатомъ твоімъ що-вечора побачитись; а теперъ мене ніщо не зупинить!
И радіє и боліє душею старенька мати.
— Доню моя! каже, — не нарекай же на мене, якъ — не доведи Боже — инше воно станетця, ніжъ ти собі міркуєшъ.
— Вкупі зъ Игнаточкомъ не страшне міні ніяке горе! скрикнула Оленка, обнімаючи и цілуючи бідолашню матіръ. — Нема міні життя на світі безъ ёго, и не буде.
Довго вони ще розмовляли, довго прощались и плакали. Вернулась Оленка у свою комору, и тихо; передъ світомъ любо заснула. У ві сні побачилась изъ своімъ Игнаткомъ десь на чужій стороні, приголубила ёго, заспокоіла, мовъ дитину, журливе ёго серце заколихала.
Чужа стороно, далека земле холодна не плодюча, плугомъ не орана, купъямъ засіяна! прокляли-бъ ми тебе великою клятьбою; запалась би ти
