серцемъ сталося? Певне зсохло, завяло… певне, змарніла на чужині Оленка? Такъ би воно, здаєтця, й мусіло бути, та не такъ воно въ Божому світі дієтця. Розірви зъ-разу молоде віття, що до купи сплелися, — порвешъ живі листочки, завянуть: замре, зъ великого болю серце дівоче, перестане битись — часомъ и на-віки. А нехай буйний вітеръ гойдає довго іхъ на сонці, дивись — и росплелися, розійшлися, красуютця и хилятця туди й сюди въ пишному зрості.
|
Нема мого миленького, |
Почала рута проростати й по міжъ сумуваннямъ нашоі Оленки. Якъ же се сталося? — Ось якъ.
Не нянького була Оленка въ паніі Ганни, а рідною сестрою. Заразъ почала іі паніі Ганна письма учити, и сама здивувалась, що то за понятлива людина, та Оленка! Не минуло й місяця, а вже вона своєю рукою до Игната листъ написала. Що жъ то бувъ за листъ; коли-бъ ви прочитали! Пісня піснею. Бідолашний! лучче бъ тобі ёго ні коли не бачити… Другий листъ написала Оленка до свого любого паробка черезъ місяць, и вже въ тому листі не було пісні. Все въ ёму було: и кохання дівоче, тепле, святе, и жалощі рідноі сестри, тільки не було пісні. Гарнимъ письмомъ засіяла Оленка другий листъ; усяке-бъ здивувалось, що такъ не
