на добро наставити. Одкрився ій світъ у книжкахъ; а ще більше — у розмовахъ. Що ні почує, якъ та громада по міжъ себе розмовляє, вона й спитає въ кого-небудь, и ширшає, ширшає іі памьять. Иноді и вві сні прокинетця та все думає про те, що въ день бачила й чула. Ще жъ треба, що мовъ зъ усіі Украіни сюди пісні що найкращі позлітались. У селі було заспіває инший хорошу старосвітську пісню, одну и другу, а більше вже й непамъятає, а що хлопці, такъ по московській, незнають що, иноді варнякають; а тутъ, якъ заведуть, то цілісінький вечіръ співають. Одна гарна пісня, а друга ще гарнійша; одна старосвітська, а друга ще давнійша. И то ій диво було, тій Оленці, що діди сивоусі въ селі було згадують про старовину дідову або прадідову, а тутъ, и безъ сивого уса, давні часи мовъ на долоні тобі покажуть.
Та ще чого дозналась наша Оленка? Ій здавалось у селі, що книжки зъ неба падають, — такъ ій и мати казала, а тутъ побачила й самихъ людей тихъ, що книжки своімъ розумомъ компонують. Иноді було, якъ прочитає Катерину або Тополю, то й не йме віри, щобъ се компонувавъ той ласкавий дядько, що въ чорній кучмі волохатій ходить, та все іі серденькомъ зве. Менше всіхъ вінъ здавався письменнимъ, та більше одъ усіхъ мавъ у голові розуму. Все було тільки й говорить, що про зелені левади надъ водою, про селянъ простихъ, про игрища дівочі, — хиба инколи згадає, якъ козаки лукаву шляхту товкли, и очима, що тими зорями, блисне…
