Сторінка:Дівоче сердце. Идилія П. Куліша. 1862.pdf/28

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
V.

— Хутко жъ ти, Оленко, міжъ чужими людьми оговталась, та й сумувати по своєму Игнатові почала менше. Дорекаєшъ сама собі, якъ ляжешъ спати, чомъ рідше почала ёго згадувати. „Чи не зледащіла се вже я по міжъ панами?“ иноді думаєшъ… які жъ вони пани? що вбогихъ сімрягъ и товстихъ сорочокъ не носять? Теперъ ти вже й сама міркуєшъ, що не то панъ, хто хорошу одежу на собі має, а то, хто дбає тілько про себе та про своіхъ родичівъ, а на вбогий людъ хиба черезъ плече озирнетця. Сі жъ — глянъ, якъ тебе, дівчину просту, привітали! Ти, мовъ пташка зъ Божого раю, до іхъ у чужу сторону залетіла. Ти імъ наче садовихъ пахощівъ зъ Украіни зъ собою занесла. Зраділи всі тобі, ти бъ сказавъ, рідну родину побачили. Ні, серденько, не зледащіла ти міжъ ними, и дурно себе турбуєшъ дореканнями. Засинай зъ упокоємъ: приснятця тобі не ледачі поваби, — не такі, якъ тому снятця, хто тільки манить себе, зачаровує собі серце гарними словами. Велика Украіна тобі, Оленко, у ві сні приснитця зъ усіма муками людьскими одъ Наливайка та ажъ до того часу, якъ ти въ селі зъ Игнатовою матусею плакала. Роскриютця передъ тобою тайни святиі, и забъєтця серце твоє Божою правдою, наче новимъ, вищимъ коханнямъ. Глянь, хто се по дикихъ степахъ викоренює ледачу зіновать, и колосисту пшеницю засіває? Се твоі діти не нарожденні. Зникло твоє село, и старий батько зъ матіръю и любий Игнатъ байдуже тобі: ти задивилась на ті кріваві мозоляві руки, що въ дикому степу працюють, загледілась мовъ на рай-