Вставъ, приступивъ зъ тарѣлкою и ложкою до начальника кухнѣ и, очевидно зъ страхомъ, сказавъ:
— Выбачте, пане, я бы просивъ ще троха…
Товстый, червонопикій начальникъ кухнѣ поблѣдъ, вытрѣщивъ очи на малого бунто̂вника, мовь заголомшеный зъ дива, ажь мусѣвъ тримати ся ко̂тла. Оліверъ повторивъ ще разъ свою просьбу, трясучись зъ боязни. Теперь начальникъ кухнѣ прийшовъ уже до себе, луснувъ хлопця ложкою по головѣ и голосно закликавъ сторожа.
Якъ-разъ було тогдѣ засѣданье коллеґіи и Бумбль, незвычайно зворушеный, здавъ панамъ справу: Оліверъ Твістъ зажадавъ бо̂льше.
Коллеґія обурилась.
— Мы мабуть зле зрозумѣли, — заговоривъ панъ Лямкинъ, — якъ то? кажете: о̂нъ зажадавъ, зъѣвши свою приписану порцію?
Бумбль потвердивъ.
— Згадаєте моє слово, панове, той хлопчиско колись повисне, — обо̂звавъ ся панъ въ бѣло̂й камізоли.
Панове о̂дбули дуже поважну нараду, а наслѣдкомъ єи було, що Олівера треба замкнути, а о̂дтакъ оголосити нагороду пять фунто̂въ для того, хто бы взявъ собѣ Олівера Твіста. Иншими словами: хто-будь, хто потребувавъ хлопця або побѣгайка до якого-небудь ремѣсла або занятя, мо̂гъ взяти собѣ Олівера Твіста.
