Сторінка:Дікенс К. Оліверъ Твістъ (Львів, 1891).pdf/100

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

— Пстъ, Біль, пстъ! — сказавъ Фажинъ, даремно силуючись зневолити Сайкса до мовчаня. — Вже скажу всьо, мо̂й любый, скажу всьо.

— Отже говори, коли хочешь!— гукнувъ Сайксъ. — Менѣ всьо одно.

Послѣдни̂ слова выповѣвъ о̂нъ вже не такъ голосно и сильно, бо прийшло єму на думку, що не всьо одно було-бъ або могло бы бути єму, єсли бы сего не знавъ.

— Але-жь тихо, Біль, — сказавъ жидъ, втихомирюючи Сайкса. — Я лише для осторожности, бо̂льше нѣчого. Отже ходить о віхуру въ Черці, мо̂й любый. Коли брати ся до роботы, Біль, коли? Тамъ то̂лько срѣбла, Біль, то̂лько срѣбла! — додавъ о̂нъ затираючи руки и засвѣтивши очима.

— Не братись до роботы, — о̂дповѣвъ коротко Сайксъ.

— Не братись! — повторивъ жидъ и задивованый оперъ ся о поручьє крѣсла.

— Нѣ, не братись, — сказавъ Сайксъ, — а бодай не братись такъ до сего, якъ мы собѣ уложили.

— То зле зачали-сьмо? — пытавъ жидъ, блѣднѣючи зъ журбы. — Е, вы жартуєте, Біль.

— А радше-бымь давъ повѣситись, якъ маю жартувати зъ тобою, ко̂стяку старый! Тобі Крекітъ старавъ ся два тыжднѣ всѣми способами, але жадного зо̂ слугъ…

— Не може бути, Біль! — перервавъ єго жидъ нетерпеливо, але споко̂йнѣйше о сто̂лько, о ско̂лько Сайксъ зачавъ гнѣватись, — не може бути, щобы жаденъ зо̂ слугъ не бувъ блятъ[1].
 
  1. Не давъ ся намовити.