не, єсли ты хочешь ужити єго лише до отвореня дверей. Спустись на се, о̂нъ певный.
— Знаю, що певный, — перейнявъ жидъ мову. — О̂нъ трохи привчивъ ся послѣдными тыжднями и вже часъ єму на хлѣбъ працювати. А всѣ прочи̂ за велики̂.
— О̂нъ якъ-разъ має о̂дповѣдну величину, — завважавъ Сайксъ задумчиво.
— И о̂нъ все зробить, до чого єго потребуєте. Біль, — сказавъ жидъ, — особливо якъ будете єго въ страсѣ удержувати.
— Може таки й возьму єго, але не для забавки. Бо якъ що не втне при роботѣ, то — до сто чорто̂въ — ты, Фажинъ, вже єго бо̂льше не побачишь живымъ. Розважь се, закимъ єго вышлешь.
О̂нъ вынявъ зелѣзный дручокъ зъ по̂дъ ло̂жка и погрозивъ нимъ жидови.
— Я всьо вже роздумавъ, — о̂дповѣвъ скоро жидъ. — Я добре придивлявъ ся єму, мои дороги̂, якъ яструбъ мавъ єго на оцѣ. Нехай о̂нъ лишь по̂знає, що о̂нъ вже нашь, нехай лише по̂знає, що о̂нъ вже злодѣй, ого, на цѣле вже житье о̂нъ нашь! Лѣпше не вдасть ся! — Жидъ заложивъ руки на грудяхъ, втягнувъ голову въ плечѣ и обнявъ самъ себе зъ вдоволеня и радости.
— Нашь! — насмѣвавъ ся Сайксъ. — Ты хочешь сказати: тво̂й.
— И такъ може бути, мо̂й любый, — сказавъ жидъ усмѣхаючись, — коли такъ хочете. Біль, то мо̂й.
Сайксъ глянувъ гнѣвными очима на свого милого приятеля. — А чому ты не стараєшь ся такъ дуже о о блѣдолицихъ, — сказавъ о̂нъ, — коли знаєшь, що пятьдесять хлопцѣвъ спить що ночи въ фурдизѣ. Чому не выберешь собѣ якого помѣжь ними!
— Бо я, мо̂й любый, не потребую такихъ, — о̂д-