Сторінка:Дікенс К. Оліверъ Твістъ (Львів, 1891).pdf/11

 

ГЛАВА ТРЕТЯ.

Якъ то Оліверъ Твістъ туй-туй не до̂ставъ посады, котра зовсѣмъ не була бы синекурою.

 

Єсли-бъ Оліверови було йшло о те, щобы самъ здѣйстнивъ вѣщуньство пана въ бѣлой камізоли, то бодай мавъ на те досыть часу, бо пересидѣвъ у-за́пертѣ во̂сѣмь днѣвъ. Але щобы въ тюрмѣ повѣситись, хибувало єму по перше платка до носа — хустина до носа була выклята якъ выбагливо̂сть — а по друге, о̂нъ бувъ ще за-надто дитина. О̂нъ лише цѣлый день плакавъ, а засыплявъ, коли вже знемо̂гъ ся. Мѣжь тымъ дбали о те, щобы Оліверови не хибувало руху, товариства та реліґійнои потѣхи. Бумбль провадивъ єго що-рана до кирницѣ, а й безъ того о̂нъ за-для студени мусѣвъ 6Ѣгати въ вязници о̂дъ кута до кута. День-у-день Бумбль вводивъ єго до ѣдальнѣ, де були всѣ хлопцѣ, и тутъ при всѣхъ частували єго ро̂зками на осторогу и для примѣру другимъ. Бумбль тащивъ єго що вечера до спо̂льнои молитвы, въ котро̂й умѣщено для хлопцѣвъ ще спеціяльный уступъ: „Боже, учини зъ насъ добрыхъ, вдоволеныхъ та слухняныхъ, стережи насъ передъ злобою Олівера Твіста…“

Коли такъ зъ Оліверомъ дѣяло ся, переходивъ одного ранку въ своихъ орудкахъ коминарь, панъ Ґамфільдъ, по-при до̂мъ убогихъ. О̂нъ сушивъ собѣ голову, а по-при те й свого осла, бо не мо̂гъ анѣ рушь вынайти способу, о̂ддати довгъ ко̂лькохъ фунто̂въ, за котрый єго дуже тиснули. На брамѣ була прибита звѣстна оповѣстка дотычно Олівера — коминарь прочитавъ и зрадѣвъ. Обѣцювали суму, якои о̂нъ якъ-разъ потребувавъ. Знаючи дієту въ домѣ убогихъ, о̂нъ не дуже журивъ ся додаткомъ — хлопцемъ. О̂нъ не сумнѣвавъ ся, що хло-