Сторінка:Дікенс К. Оліверъ Твістъ (Львів, 1891).pdf/110

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

о̂нъ до такого выслѣду, що Сайксъ бере єго до послуги, поки собѣ лѣпшого не найде. О̂нъ привыкъ вже такъ терпѣти и то̂лько натерпѣвъ ся въ то̂мъ домѣ, въ котро̂мъ перебувавъ, що змѣна мешканя безъ надѣѣ на полѣпшенье долѣ не могла єго дуже засмутити. Ще якусь хвилю думавъ о то̂мъ, о̂дтакъ утеръ свѣчку и почавъ читати книжку, котру єму жидъ лишивъ.

Зразу перевертавъ о̂нъ лише картки, але одно мѣсце дуже єго зацѣкавило и о̂нъ почавъ зъ великимъ занятьемъ читати. Въ книжцѣ були оповѣданя о славныхъ проступникахъ ро̂зного рода и видко було на кождо̂й сторонѣ, що дуже часто хтось читавъ ти̂ оповѣданя. Морозъ ишовъ єму по-за плечѣ, картки книжки здавались червоными о̂дъ крови, хата неначе наповнялась страшными людьми и чути було ихъ страшни̂ голосы. Вко̂нци кинувъ о̂нъ книжку зо̂ страху и о̂дразы, упавъ на колѣна и просивъ Бога, щобы боронивъ єго о̂дъ такихъ злочино̂въ, а радше зо̂славъ смерть на нього, нѣжь якъ бы о̂нъ мавъ такихъ страшныхъ проступко̂въ допуститись. Помалу стававъ споко̂йнѣйшимъ и просивъ вже тихимъ урыванымъ голосомъ о спасенье зъ небезпечностей, въ якихъ находивъ ся. Єсли коли небо помагає убогимъ, опущенымъ хлопцямъ, що нѣколи не зазнали любови родичѣвъ и опѣки, то такои помочи бажавъ собѣ Оліверъ теперь, коли єму сиротѣ приходилось жити середъ проступнико̂въ та безбожнико̂въ.

О̂нъ ще клячавъ, закрывши очи руками, коли налякавъ єго якійсь шелестъ. Оглянувъ ся и побачивъ якусь стать въ дверяхъ. — Хто тамъ? — спытавъ.

— То я, то я, — о̂дозвавсь дрожачій голосъ.

О̂нъ взявъ свѣчку и по̂знавъ Нансі.

— Поставъ свѣчку на сто̂лъ, — сказала она, о̂двернувши лице, — разить мене дуже.