Оліверъ побачивъ, що була блѣда и тому спытавъ єи зъ милосердьемъ, чи не слаба она. Она кинулась на крѣсло, звернулась плечима до хлопця, заломала руки, але не о̂дповѣла нѣ слова.
— Господи! прости менѣ! — крикнула она по яко̂мсь часѣ, — такого намѣру я не мала, о нѣмъ — о нѣмъ я й не думала нѣколи.
— Нещастье яке, чи що? — спытавъ Оліверъ. — Можу тобѣ помогти? Єсли я годенъ, то поможу дуже-дуже радо!
А она хитала головою та сильно ломила руки, хопилась за горло, якъ бы хотѣлась удишити и закашлялась.
— Нансі! — крикнувъ стревоженый Оліверъ — що тобѣ?
Она голосно и судорожно засмѣялась, а пото̂мъ зъ жахомъ загорнулась добре шалемъ. Оліверъ роздувъ огонь, она сѣла собѣ коло печи, мовчала довго, вко̂нци по̂дняла голову и глянула доокола.
— Не знаю, о̂дъ чого менѣ неразъ такъ зле, — сказала она и нѣбы то старалась привести волосье до ладу; — менѣ здаєсь, що теперъ о̂дъ духоты менѣ такъ недобре зробилось. Ноллі, ты готовъ зо̂ мною ити?
— Я маю зъ зъ тобою ити? — спытавъ Оліверъ.
— Такъ єсть. Я приходжу о̂дъ Біля Сайкса. Ты маєшь зо̂ мною ити.
— По що? — спытавъ Оліверъ и стремтѣвъ.
— По що? — повторила она, по̂дняла очи и звернула лице въ бо̂къ, скоро стрѣтилась зъ поглядомъ Олівера. — Не бо̂й ся! Нѣчо злого тобѣ не станесь.
— Мабуть не такъ, — сказавъ Оліверъ. О̂нъ добре на ню глядѣвъ.
— Може й не такъ; думай собѣ, якъ хочешь, —