— Дуже то мене тѣшить, — сказавъ Сайксъ, глянувши зъ-по̂дъ лоба на Олівера — бо ту розходилось о єго молоду шко̂ру. Ходи сюды, хлопче, дамь тобѣ заразъ добру научку, чимъ скорше, тымъ лѣпше.
О̂нъ сѣвъ за сто̂лъ, а Оліверъ мусѣвъ станути напроти него.
— Знаєшь ты, що то є? — спытавъ о̂нъ и показавъ єму малый пістолетъ.
— Знаю, — о̂дповѣвъ Оліверъ.
— Уважай-же. Се порохъ, се куля, а се клаки.— Сайксъ наладнавъ пістолетъ дуже старанно и сказавъ; — Теперь бачишь, о̂нъ набитый.
— Бачу, — о̂дповѣвъ Оліверъ и затремтѣвъ.
Сайксъ хопивъ хлопця сильно за руку и приложивъ єму цѣвку пістолета до скрани. Оліверъ крикнувъ зо̂ страху.
— Затямь-же собѣ, хлопче, — сказавъ Сайксъ, — єсли одно слово писнешь, коли зъ тобою по̂ду, хиба єсли тебе запытаю ся, то въ то̂й хвили цѣлый набо̂й опинить ся въ твоѣй головѣ. Єсли тобѣ прийде охота обо̂зватись безъ призволу, то о̂дмовь перше послѣдну молитву. О ско̂лько я знаю, то нѣхто не стане слѣдити за тобою, коли тобѣ конець прийде. Такъ се лишь для твого добра задаю я собѣ то̂лько труду, щобъ тобѣ яснѣйше стало въ головѣ. Чуєшь?
Теперь обо̂звалась Нансі и глянула на Олівера такими очими, якъ бы казала єму добре уважати:
— Ты хотѣвъ, Біль, сказати такъ: якъ о̂нъ тобѣ перешкодить въ роботѣ, то ты єму кульку въ лобъ по̂шлешь, щобы зъ чимъ не выхопивъ ся, а небеспечно̂сть передъ шибеницею берешь на себе, якъ звычайно. Въ своѣмъ житю ты майже що тыждня берешь на себе о̂дповѣдь за неодно, що лучить ся въ занятю.