Домы и о̂конницѣ були ще позамыкани̂ и нѣкого не було видко на пустыхъ, брудныхъ улицяхъ. Днѣти почало ажь тогды, коли прийшли на Бетналь Ґрінъ. Часомъ переѣздивъ улицею помалу во̂зъ на торгъ або почта промайнула скоренько. Въ Шоредічь и Смітфільдъ бувъ великій натовпъ людей и гамо̂ръ, бо то бувъ торгъ. Оліверъ не мо̂гъ выйти зъ задиву. О̂нъ думавъ, що цѣлый Лондонъ рушивъ ся до якогось незвычайного дѣла. Що за рухъ, що за натовпъ, крики, гамо̂ръ, сварки и суперечки, що хвилѣ нови̂ предметы, нови̂ лиця и гурты людей.
Сайксъ тягнувъ свого малого товариша безъ упину и не зважавъ на се, що такъ займало Олівера, хиба деколи кивнувъ головою якому знакомому на привѣтъ и звернувъ въ сторону Гольборнъ. Спѣшивъ ся дуже, ажь Оліверъ задыхавъ ся и ледви мо̂гъ додержати кроку. А неразъ тягнувъ єго Сайксъ такъ скоро зъ собою, що єму здавалось, мовь бы о̂нъ летѣвъ по-надъ землею. На дорозѣ до Кенсінґтонъ стрѣтивъ Сайксъ порожный во̂зъ и спытавъ во̂зника, чи не о̂двѣзъ бы єго и хлопця до Ислєвортъ. Во̂зникъ скоро згодивъ ся и Сайксъ посадивъ хлопця на во̂зъ, при чо̂мъ не забувъ вказати значучо на свою кишеню.
Переѣхали Кенсінґтонъ, Гамерсмітъ, Чайзвікъ, Кю-Бріджь, ажь въ Брентфордъ казавъ Сайксъ станути, зсѣвъ зъ воза разомъ зъ Оліверомъ и скоро потягъ єго знову въ иншо̂мъ напрямѣ черезъ Твікенемъ до Гамптонъ. Настало полудне. Сайксъ звернувъ въ вузку улицю и вступивъ небавомъ до якогось нужденного дому,