— Всяке понятье переходить, — о̂дповѣла панѣ. — Але що вы, пане Бумбль, чоловѣкъ досвѣдный, не вважаєте дуже шко̂дливымъ, запомагати жебрако̂въ зъ-поза дому убогихъ?
— Панѣ Корні, — о̂дповѣвъ слуга приходскій и усмѣхнувъ ся такъ, якъ бы о̂дчувавъ свою высшо̂сть, — то вже радше въ вашихъ рукахъ спочиває оборона и безпечно̂сть прихода. Вашимъ першемъ прінціпомъ єсть, давати убогимъ се, чого не потребують; и такъ имъ небавомъ о̂дхочуєсь приходити въ-друге. Тому то, панѣ Корні, читаємо такъ часто въ импертинентнихъ часописяхъ, щобы хорымъ убогимъ давати сыра, якъ се єсть звычай въ цѣло̂мъ краю. Але жь се тайны службови̂ и треба бы заказати, щобъ о нихъ нѣхто не смѣвъ говорити, хиба мы, урядники приходски̂. Пані Корні, — додавъ Бумбль, розвязуючи вузликъ, — се правдивый портеръ, найлѣпшои якости. Се вино казала колєґія давати хорымъ.
О̂нъ поставивъ двѣ принесени̂ фляшки на комоду, сховавъ хустину помалу въ кишеню и хотѣвъ о̂дходити. Але милосердна дама замѣтила, що на дворѣ слота и зимно, и спытала єго боязко, чи не бувъ бы ласкавъ выпити чашочку чаю. О̂нъ о̂дложивъ заразъ капелюхъ усѣвъ за маленькимъ круглымъ столомъ, усмѣхнувъ ся и глянувъ на паню Корні такъ нѣжно, що та заклопотана ажь о̂двернула лице и вдивилась въ самоваръ. О̂дтакъ подала єму чай. О̂нъ простеръ хустину на колѣнахъ, зачавъ пити и ѣсти и о̂дъ часу до часу зо̂тхавъ тяжко, хочь се зовсѣмъ не зменшало єго апетиту, але очевидно збо̂льшало. По довго̂й хвили обо̂звавъ ся:
— Я виджу, панѣ, що у васъ єсть ко̂тка и маленька ко̂точка.