Сторінка:Дікенс К. Оліверъ Твістъ (Львів, 1891).pdf/129

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

видно счислявъ въ памяти всѣ меблѣ и приряды, що були въ комнатѣ.

 

 
ГЛАВА ДВАЦЯТЬ ТРЕТЯ
Коротка, але безъ сумнѣву важна.
 

Бабуся, що такъ перешкодила пани Корні въ єи забавѣ, була якъ-разъ доброю вѣщункою смерти. Лѣта згорбили єи, цѣле єи тѣло дрожало, бо она разъ мала апоплєксію, а єи зморщене, погане лице выглядало радше, якъ якій смѣшный фантастичный рисунокъ, нѣжь якъ тво̂ръ природы.

Охъ, якъ мало єсть старыхъ лиць, що радували бъ насъ своєю красою! Страхъ, журбы и клопоты свѣтови̂ змѣняють такъ лице людске, якъ змѣняютъ и серце, и ажь коли журбы звикнуть разъ на все, тогды зникають неспоко̂йни̂ хмары и не закрывають та не затемнюють вже бо̂льше неба. Се дуже часто можна бачити на лицахъ поко̂йнико̂въ, коли они, хочь скостенѣли̂, приймають давно забутый выразъ лиця спячои дитины, выглядають знову, якъ въ молодо̂мъ вѣцѣ, и стають такъ споко̂йными, що ти̂, котри̂ тямили ихъ молодо̂сть, клякають побожно коло ихъ домовинъ и дивлять ся вже на ангела на земли.

Стара шкандибала передъ невдоволеною наставницею, вко̂нци змучена станула, щобъ о̂до̂тхнути, а панѣ Корні взяла свѣтло зъ єи рукъ и по̂йшла сама до комнаты конаючои, де блимала сумно лямпа. Коло ло̂жка сидѣла якась стара жѣнка, а коло печи стоявъ ученикъ аптикаря и доктора и вырѣзувавъ собѣ перце до довбаня зубо̂въ. О̂нъ сказавъ пани Корні; добрый вечѣръ и