всякои всячины, добутои працею малыхъ злодѣѣвъ. Раненько и вечеромъ о̂двѣдують сю кольонію мовчазни̂ купцѣ, котри̂ свои справы полагоджують въ темныхъ закуткахъ и якъ незвычайно приходять, такъ и о̂дходять.
Жидъ звернувъ на Фільдъ-Лянъ. Єго знали добре тамошни̂ мешканцѣ. Неоденъ перехожій кланявъ ся єму зъ довѣрьемъ, а о̂нъ єму такожь. Але нѣгде не задержувавъ ся, ажь перейшовъ цѣлу улицю и ту заговоривъ зъ однымъ купцемъ малого росту, що сидѣвъ въ своѣмъ склепѣ и зъ вдоволеньемъ куривъ люльку. Фажинъ спытавъ, якъ о̂нъ має ся?
— Знаменито! Але слыхомъ слыхати, видомъ видати, зво̂дки вы ту взяли ся? — спытавъ чоловѣчокъ.
— Щось ту, Ляйвелі, ваше сусѣдство бунтує ся! — сказавъ Фажинъ, по̂днявши бровы та заложивши руки на грудехъ.
— Гмъ! Я вже чувъ ко̂лька разо̂въ, якъ на те жалують ся. Але не бо̂йтесь, охолоне небавомъ. Не вѣрите?
— Вѣрю, — о̂дповѣвъ Фажинъ, показавъ на Сафронъ Гіль и спытавъ, чи тамъ хто вечеромъ буває.
— Де? „по̂дъ калѣкою“?
— По̂дъ калѣкою.
— Почекайте, — говоривъ купець задумавшись дальше. — А, правда, по̂шло тамъ вже зъ шѣстьохъ моихъ знакомыхъ. Але мабуть вашого приятеля тамъ нема.
— Нема Сайкса? — спытавъ Фажинъ, неначе несподѣвавъ ся таке почути.
— Нема. Не маєте що нинѣ продати?
— Не маю, — о̂дповѣвъ жидъ о̂дходячи.
— Идете „по̂дъ калѣку“, Фажинъ? — кликнувъ