Ця сторінка вичитана
сумнѣвавъ ся, а вко̂нци свазавъ, що се певно горяча уява здурила єго. Однакожь на теперь не хотѣвъ вже дальше розмавляти, пригадавъ собѣ наразъ, що се вже по першо̂й годинѣ, и такъ оба щири̂ приятелѣ розлучили ся.
ГЛАВА ДВАЦЯТЬ ШЕСТА.
Ту поправляє ся о ско̂лько можна некречно̂сть попередного уступу.
Незначно̂й особѣ писателя не лицює, покинути такъ знатного чоловѣка, якъ слугу приходского въ сурдутѣ на сто̂йцѣ коло огню, поки єму (авторови) не захоче ся, зво̂льнити єго. Але становиско писателя и добре поведенье такъ само не позваляє єму, покинути даму, на котру згаданый слуга приходскій глянувъ нѣжнымъ и прихильнымъ окомъ и нашептавъ ѣй до уха богато любенькихъ сло̂въ. Слова такъ важнои особы приняла бы кожда дѣвчина и жѣнка радо. А совѣстный писатель сеи повѣсти чує належне поважанье до осо̂бъ, що мають такъ высокій и важный авторітетъ и тому хоче о̂нъ о̂ддати честь, о̂дповѣдву ихъ становиску и показати цѣлу ихъ совѣстну, безоглядну роботу такъ, якъ на се справедливо заслугують ихъ высоки становиска, а тымъ самымъ и ихъ велики̂ честноты. Авторъ хотѣвъ въ той цѣли подати ту цѣлу розправу о божихъ правахъ слугъ приходскихъ и доказати, що слуга приходскій не може нѣкого скривдите. Се для розумного и прихильного читателя було-бъ не лише приятне, але й хосенне. Однакожь на жаль бракъ часу и мѣсця спонукує єго, не говорити ще теперь о то̂мъ. А єсли стане часу и мѣсця,