Сторінка:Дікенс К. Оліверъ Твістъ (Львів, 1891).pdf/152

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

дыху впала на столець коло печи, одною рукою закрыла очи, другою хопилась за серце и закашлалась.

— Панѣ Корні, — сказавъ Бумбль, схилившись надъ нею, — що вамъ, панѣ? Нещастье яке, чи що? Прошу, скажѣть! Я стою, якъ — якъ… — Панъ Бумбль не мо̂гъ пригадати собѣ слова „на угляхъ“ и сказавъ: „якъ на клѣщахъ до цукру“.

— О, пане Бумбль, — крикнула дама, — я неначе розбита.

— Розбита! — гнѣвавъ ся Бумбль. — Хто поваживъ ся — а, вже знаю, — додавъ о̂нъ зъ вродженою повагою и торжественностью, — се знову дѣло Богомъ забутыхъ, ледачихъ убогихъ.

— То страшно й подумати о то̂мъ, — сказала дама и ажь задрожала.

— Го, не думайте, панѣ, — сказавъ Бумбль.

— Бе можу, — залепетѣла панѣ Корні.

— То выпийте каплю вина, — радивъ слуга приходскій милосернымъ голосомъ.

— Нѣколи въ свѣтѣ! — о̂дповѣла панѣ Корні. — Нѣякъ не можу, горячи̂ напоѣ — нѣ, нѣ. Охъ-охъ, тамъ на шафѣ по право̂мъ боцѣ — охъ-охъ.

Добра панѣ мала очевидно сильни̂ судороги и вже не тямилась, коли вказувала на шафу. Бумбль скочивъ, найшовъ зелену флящину, знявъ єи, наливъ въ склянку и подавъ ѣй до устъ.

— Вже менѣ лѣпше! — о̂дповѣла панѣ Корні, выпивши до половины лѣкарство.

Бумбль по̂днявъ очи до стелѣ, неначе дякувавъ Богу, глянувъ на склянку и по̂днѣсъ єи до носа.

— Перцѣвка зъ мятки, — сказала панѣ Корні слабымъ голосомъ, але вже усмѣхаючись до слуги приходского. — Покоштуйте, ще трохи лишилось.