перцѣвку. — Въ поворотѣ до дому вступлю до Соерберрі сказати, най приготовить ся. Але що се, моя мила, васъ такъ зворушило?
— Нѣчо незвычайного, мо̂й дорогій, — о̂дповѣла дама выминаючо.
— Ей, то щось незвычайне! чому не хочете сказати свому Бумблеви?
— Иншимъ разомъ, якъ поберемось, мо̂й дорогій!
— Ажь якъ поберемось! Чей-же жаденъ убогій не зробивъ вамъ нѣчо злого?
— О нѣ, нѣ, зовсѣмъ нѣ! — о̂дповѣла дама скоро.
— Єсли-бъ я знавъ, — говоривъ слуга приходскій дальше — що котрый убогій посмѣвъ свои прости̂ очи по̂двести на ваше миле лице —
— Але, хто-жь бы о̂дваживъ ся — нѣколи —
— Показавъ бы я єму! — гнѣвавъ ся Бумбль и грозивъ кулакомъ. — Най бы я побачивъ кого, убогого чи не убогого, що о̂дваживъ бы ся на таке, давъ бы я єму, що ажь о̂дхотѣло бы ся єму въ-друге!
Може ти̂ слова й не були-бъ дуже лестни̂ для красы дамы, але о̂нъ прикрасивъ ихъ сильными рухами. Рухи ти̂ були воєнни̂ и зъ нихъ по̂знала панѣ Корні, дуже зворушена, що о̂нъ готовъ пожертвуватись для неи. Тому сказала єму зъ великимъ подивомъ и огнемъ, що о̂нъ дѣйсно голубъ.
А голубъ запнявъ ґузики ажь по бороду, насадивъ на голову трикутный капелюхъ, обнявъ свою голубку нѣжно и выйшовъ мимо бурѣ и морозу. Въ комнатѣ убогихъ мужчинъ забавивъ ся пять хвиль и насваривъ ихъ, щобъ выпробувати, чи на посадѣ сторожа дому буде вмѣвъ задержати приналежну повагу. Переконавшись о своихъ спосо̂бностяхъ выйшовъ зъ до-