Шарльота крикнула и закрыла лице запаскою, а Ноа, не змѣняючи свого положеня, вдививъ ся пяными очима въ слугу приходского.
— Скажи ще разъ, ты го̂льтаю безвстыдный! — кричавъ дальше Бумбль. — Якъ ты смѣєшь говорити о поцѣлуяхъ? А ты, безчельна дѣвко, ще й по̂длещуєшь ся, додаєшь єму охоты! Цѣлувати! Тьфу! — крикнувъ о̂нъ сильно и справедливо розгнѣваный.
— Я не хотѣвъ! — звинявъ ся заклопотаный Ноа. — Она цѣлує мене, чи я хочу, чи не хочу.
— Ноа! — крикнула Шарльота и глянула такъ на него, якъ бы єму закидъ робила.
— Що? неправда? — цѣдивъ Ноа кро̂зь зубы. — Ты все мене цѣлуєшь. Пане Бумбль, она менѣ не дає нѣколи спокою, гладить мене все по-по̂дъ бороду и по̂длещуєсь на ро̂зни̂ способы.
— Мовчи! — загремѣвъ Бумбль. — Ты, дѣвко, заразъ менѣ забирай ся, а ты, пане Ноа, замкни склепъ и анѣ словомъ не обзывай ся, поки тво̂й панъ не прийде до дому. Памятай собѣ, бо добре на то̂мъ не выйдешь! А якъ прийде панъ до дому, скажи єму о̂дъ мене, най завтра рано по снѣданю пришле домовину на стару бабу. Чуєшь? Цѣлуватись єму хоче ся! Грѣшно̂сть и безбожно̂сть низшои клясы въ то̂мъ приходствѣ страшно змоглась, парляментъ на зо̂псутье не звертає уваги, край пропадає, а морально̂сть народу сходить на псы.
Зъ тыми словами выйшовъ о̂нъ маєстатично и гнѣино. А що мы такъ довго супроводили єго въ дорозѣ до дому, поки не выдавъ всѣхъ розпоряджень до похорону старои бабусѣ, то оглянемось теперь за Оліверомъ Твістомъ. Цѣкава рѣчь, чи лежить о̂нъ ще въ ровѣ, въ котро̂мъ єго покинувъ Біль Сайксъ и Тобі Крекітъ.
