— Зовсѣмъ нѣ, — о̂дповѣвъ Брільсъ.
— Але-жь боитесь!
— Мылитесь, пане Джайльсъ.
— То брешете, Брільсъ.
Суперечка выйшла зъ того, бо панъ Джайльсъ зажуривъ ся; а зажуривъ ся тому, бо о̂нъ за все о̂дповѣдавъ, а нерадо хотѣвъ почути компліментъ, що вернувъ до дому безъ злодѣѣвъ. Ажь третій зако̂нчивъ спо̂ръ дуже фільософічно: — Позвольте собѣ повѣсти правду, що и вы и я и мы всѣ боимось, — сказавъ о̂нъ.
— То вы про себе говорите, — сказавъ панъ Джайльсъ, найблѣдшій зо̂ всѣхъ трьохъ.
— А вже-жь, — о̂дповѣвъ той. — Середъ такихъ обставинъ совсѣмъ природно и не дивно, що чоловѣкъ боить ся.
— Якъ такъ, то и я бою ся, — сказавъ Брільсъ — але зовсѣмъ безъ потребы сказали вы намъ такъ просто въ очи.
Таки щири̂ зо̂знаня успокоили пана Джайльса и о̂нъ сейчасъ такожь признавъ ся, що трохи боить ся. О̂дтакъ всѣ три зго̂дно и дружно почали спѣшитись домо̂въ. Однакожь небавомъ здержавъ ихъ панъ Джайльсъ, що мавъ найкоротшій о̂ддыхъ, а нѣсъ велики̂ вила, бо хотѣвъ оправдати свою загонисто̂сть.
— Вѣрити не хочесь, — сказавъ о̂нъ, — до чого чоловѣкъ спосо̂бный, коли кровь въ нѣмъ загрѣєсь. Справдѣ, я бувъ бы вбивъ котрого злодѣя, якъ бы лишь було удалось намъ котрого зловити.
Прочи̂ обидва були того самого переконаня, лише не могли поняти, якъ се наразъ ихъ настро̂й такъ змѣнивъ ся.
— Знаю вже, — сказавъ Джайльсъ — то брама винна, а якъ-же, брама о̂дъ поля, де мы мало що зло-