дѣѣвъ не зловили. Она спинила у насъ гадку о убійствѣ и втихомирила люто̂сть. Я чувъ се, коли перелазивъ браму.
Дивнымъ дивомъ и прочи̂ обидва товаришѣ чули въ то̂й хвили те саме и сумнѣву вже не було, чи панъ Джайльсъ говоривъ правду, що се брама винна.
Джайльсъ и Брільсъ були слугами дому, вотрый Сайксъ и Тобі Крекітъ хотѣли обрабувати. Третій чоловѣкъ то бувъ вандро̂вный ко̂тлярь, що спавъ въ сусѣдно̂мъ домѣ и разомъ зо̂ своими двома псами рѣшивъ ся такожь переслѣдувати злодѣѣвъ. Панъ Джайльсъ служивъ у старои панѣ, що замешкувала до̂мъ, и бувъ заразомъ сторожемъ пивниць и дому, а Брільсъ послугувавъ, бувъ огородникомъ, по̂славцемъ и т. п. Стара дама взяла єго въ службу ще тогды, коли бувъ малымъ хлопцемъ и хочь о̂нъ теперь мавъ вже трийцять лѣтъ, то зъ нимъ все ще обходились, явъ зъ хлопцемъ.
Три о̂дважни̂ люде вертали збитою фалянґою домо̂вь, розмавляли весело и мило, щобъ не було скучно, и хочь неоденъ сильнѣйшій подувъ вѣтру лякавъ ихъ незмѣрно, то таки показализь на сто̂лько о̂дважными, що по̂шли забрати лѣхтарню, поставлену за деревомъ, щобы злодѣѣ не видѣли, зво̂дки стрѣлъ паде, розумѣєсь, єсли бъ у нихъ була охота стрѣляти.
Они вже давно вернули домо̂вь, воздухъ надъ раномъ похолоднѣвъ, земля звогла, а Оліверъ лежавъ все ще безъ памяти въ ровѣ, де єго Сайксъ положивъ. На всходѣ почало неясно сввтати, и здавалось, що се радше смерть ночи, якъ народженье дня. Сонце сходило, вкрыте хмарами, дощь почавъ падати, але Оліверъ не чувъ нѣчого. Все ще лежавъ омлѣлый на своѣмъ твердо̂мъ, вохко̂мъ леговиску на земли.