далеко побачивъ до̂мъ. Думавъ, що чей до него долѣзе. Люде въ то̂мъ домѣ може змилують ся надъ нимъ, а єсли нѣ, то таки лѣпше — думавъ о̂нъ — померти близько людей, якъ тамъ на пустыхъ поляхъ. Зо̂бравъ свои послѣдни̂ силы и йшовъ до дому такъ скоро, якъ лишь мо̂гъ.
Коли зблизивъ ся, здавалось єму, що вже до̂мъ сей колись бачивъ, хочь и не мо̂гъ собѣ єго докладно пригадати. Ось муръ довкола городу! Тамъ на то̂мъ мѣсци минувшои ночи кинувъ ся о̂нъ на колѣна и просивъ обохъ о милосердье. То бувъ той самъ до̂мъ, що єго мали обрабувати. На ко̂лька хвиль почувъ величезный страхъ, забувъ на бо̂ль о̂дъ раны и думавъ утѣкати. Утѣкати! О̂нъ ледви державъ ся на ногахъ, а де набрати силъ до утечи, а якъ бы найшлась въ него сила, то куды втѣкати? Дверѣ до городу буди отворени̂, перейшовъ муравою, ледви вылѣзъ по сходахъ порталю дому на гору и запукавъ тихо. Силы опустили єго, зо̂млѣвъ и впавъ на землю.
Якъ-разъ въ ту саму пору крѣпили ся панъ Джайльсъ, Брільсъ и ко̂тлярь по трудно̂й и страшно̂й ночи въ кухни, пили чай, а ѣли, що найшлось. Панъ Джайльсъ не мавъ звычаю, занадто довѣрочно жити зъ низшою службою. О̂нъ радше обходивъ ся зъ нею звычайно по людски, ласкаво, але такъ, що се завсѣгды нагадувало єго высше становиско въ суспо̂льности. Однакожъ случаѣ смерти, пожары и вломы роблять всѣхъ людей ро̂вными. Панъ Джайльсъ сидѣвъ зъ вытягнеными ногами коло печи, поклавъ лѣву руку на столѣ, а правою илюструвавъ якъ найдокладнѣйшій описъ но̂чного нападу. Єго публика, то єсть кухарка и покоѣвка, слухали єго зъ найбо̂льшимъ занятьемъ.
— Може було по̂въ до другои, — говоривъ панъ