Джайльсъ, а може и три чверти на другу, — на се не присягъ бы я, — коли наразъ буджу ся, обертаюсь въ ло̂жку ось такъ менше бо̂льше (при тыхъ словахъ обернувъ ся о̂нъ на своѣмъ крѣслѣ, потягнувъ трохи скатерть на себе и такъ образово представивъ колдру) и чую щось шелестить.
Ту кухарка зблѣдла и казала покоѣвцѣ замкнути дверѣ о̂дъ кухнѣ; покоѣвка казала Брільсови, Брільсъ ко̂тляреви, а той удавъ, що не чує.
— Чую: щось шелестить, — повторивъ панъ Джайльсъ. — Думаю собѣ: то причулось, и кладу ся знову спати. Ажь чую: знову шелестъ, а вже зовсѣмъ докладно.
— Що то бувъ за шелестъ? — спытала кухарка.
— Таке, якъ бы щось розбивали, — о̂дповѣвъ Джайльсъ.
— Радше, якъ бы хтось пилувавъ штабу зелѣзну, — сказавъ Брільсъ.
— Такъ було, коли вы се чули, — сказавъ Джайльсъ, — але коли я се чувъ, то здавалось, якъ бы щось розбивали. Скидаю я колдру (о̂нъ показавъ на скатерть, якъ колдру зкинувъ), сѣдаю и слухаю.
Кухарка и покоѣвка скрикнули ро̂вночасно: Господи! — и цофнулись въ задъ.
— Чую такъ докладно, якъ бы се коло мого ло̂жка дѣялось, — говоривъ дальше Джайльсъ. — Думаю собѣ: певно выломлюють дверѣ або о̂кно. Що робити? Треба доброго хлопця Брільса збудити та уратувати, бо ще замордують єго въ ло̂жку. Не збуджу, то перерѣжуть єму горло о̂дъ уха до уха, такъ що не отямить ся, якъ? коли?
Ту звернули всѣ очи на Брільса, а той вдививъ ся