рервавъ о̂нъ самъ свою бесѣду. — Хтось пукає. Отворѣть дверѣ!
Нѣхто не рушивъ ся.
— То дивно, що такъ рано хтось пукає, — говоривъ дальше Джайльсъ, оглянувъ ся, поблѣдъ, а побачивши такожь сами̂ блѣди̂ лиця, крикнувъ: Дверѣ треба конче отворити! Ану, скорше! Нѣхто не чує?
Панъ Джайльсъ звернувъ при тыхъ словахъ очи на Брільса; але зъ природы недотепный, скромный молодець уважавъ себе теперь мабуть нѣчимъ и думавъ певно, що се не до него говорять. Сякъ чи такъ, але не о̂дповѣвъ нѣчого. Тогды Джайльсъ глянувъ на ко̂тляря, неначе єму казавъ отворити дверѣ, але ко̂тлярь наразъ заснувъ. Про дѣвчатъ и не говорити!
— Єсли Брільсъ може хоче дверѣ отворити при свѣдкахъ, — обо̂звавъ ся Джайльсъ по хвили, — то я можу бути свѣдкомъ.
— И я такожь, сказавъ котлярь, що наразъ такъ скоро пробудивъ ся, якъ скоро заснувъ.
Брільсъ зрѣкъ ся свѣдко̂въ, але якъ о̂конницѣ отворили и побачивъ, що вже ясный день на дворѣ, набравъ о̂дваги и зъ малою о̂дважною громадою по̂шовъ до дверей, псы зъ переду, а дѣвчата зъ заду. По̂сля рады пана Джайльса говорили всѣ голосно, щобъ показати ворогови, ко̂лько ихъ єсть. А ще по̂сля дуже хитрого воєнного способу, выдуманого тымъ самымъ джентельменомъ, въ сѣняхъ щипали псо̂въ за хвосты, щобы гавкали и выли; и они справдѣ звели великій крикъ.
По такихъ приготованяхъ хопивъ панъ Джайльсъ ко̂тляря сильно за руку (щобы не втѣкъ, якъ панъ Джайльсъ жартомъ сказавъ) и казавъ отворити дверѣ. Оденъ дививъ ся бокомъ на другого и дрожавъ, ажь — побачили сего страшного ворога. Блѣдый, малый Олі-