Сторінка:Дікенс К. Оліверъ Твістъ (Львів, 1891).pdf/168

руку до устъ. — Може зволите зо̂йти, панѣ, и побачити єго, бо —

— Та не кричѣть такъ страшно! Мовчѣть хочь хвильку! Я по̂ду, поговорю зъ тѣткою.

Панѣ тихо о̂до̂йшла, вернула небавомъ знову и приказала, осторожно завести зраненого на гору до комнаты Джайльса. Брільсъ мавъ заразъ сѣсти на коня, поѣхати до Черці и спровадити поліцая и лѣкаря.

— Чи панѣ не зволять хочь разъ глянути на него? — пытавъ Джайльсъ зъ такою гордостію, якъ бы Оліверъ бувъ рѣдкою и величавою птицею, нимъ застрѣленою.

— Нѣколи въ свѣтѣ! — о̂дповѣла молода дама. — Бѣдный чоловѣкъ! Джайльсъ, лишь обходити ся менѣ зъ нимъ добре, зробѣть се вже для мене!

Старый слуга дому глянувъ за нею, коли о̂дходила, такъ вдоволено и гордо, якъ бы она була єго ро̂дною дитиною. Пото̂мъ помо̂гъ дѣвчинѣ, що ревно и приязно занялась хлопцемъ, занести єго на гору.

 

---

 

ГЛАВА ДВАЦЯТ ОСЬЬМА.

Про мешканцѣвъ дому, въ котро̂мъ Оліверъ находивъ ся, и що о нѣмъ думали?

 

Въ чистенько̂й комнатѣ, котрои меблѣ були стародавни̂ выго̂дни̂, а не ново̂тни̂ елєґантни̂, сидѣли двѣ дамы за столомъ при добро̂мъ снѣданю. Панъ Джайльсъ, убраный зовсѣмъ чорно, ждавъ выпрямившись, якъ свѣчка, коло стола, голову закинувъ въ задъ, схиливъ єи трохи на бо̂къ, лѣву ногу высунувъ впередъ, праву руку запхавъ за пазуху, а лѣвою спущеною тримавъ по̂дносъ-